Новини

Всі новини
2018-12-07

Пізно лягти спати, найраніше – прокинутися, – черкащанка про те, як бути мамою, дружиною та політиком водночас

Вона понад 15 років тому написала бізнес-план, який успішно працює й нині. Усе тому, що хотіла зробити Чигирин туристичним містом. Мама двох доньок ще у 2014-му стала співзасновницею ГО «Ми – Чигиринці!», адже прагнула змін, які місцева влада ігнорувала. Нині Діна Жук очолює районний осередок політичної партії «Об’єднання «Самопоміч» та є активною громадською діячкою в своєму рідному Чигирині.

Як їй вдалося стати успішною підприємицею, об’єднати навколо себе однодумців у непрості роки та над чим вона працює в «Самопомочі» – читайте в інтерв’ю.

–Пані Діно, нині ви очолюєте районний осередок «Об’єднання «Самопоміч». Розкажіть, як це бути-жінкою керівником?

–Дуже не просто (посміхається). Перш за все через те, що жінок взагалі неохоче сприймають як керівників. Чоловіки не надто полюбляють, коли ними намагаються керувати, хоча попри це, віддають таке право жінкам. Вони підсвідомо розуміють, що жінки відповідальніші, особливо коли йдеться про кропітку повсякденну роботу. Я з впевненістю можу сказати, що жінки-керівники вміють краще домовлятися, здатні мислити креативно, по-іншому.

Звичайно ж в мене є підтримка, адже так склалося, що наша команда – це не просто колеги, а насамперед друзі. Помітила, що із жінками легше будувати стратегічні плани, а з чоловіками – втілювати їх.

–Як шукаєте підхід до членів команди та вирішуєте суперечливі питання?

– Тільки дискусії, під час яких шукаємо компроміси. Домовляємось, аргументовано переконую, знаходимо спільне рішення. Деякі ж доручення виконують без обговорення, адже всі усвідомлюють, що це потрібно.

– Ви – суворий керівник?

– Я демократично-лояльна, іноді навіть занадто. Намагаюся бути в рівних умовах з усіма, і не боюся брати левову частину роботи і відповідальності на себе. Зараз не ті часи, коли можна керувати і вирішувати щось без підтримки. Рівні стосунки в організації приносять свої результати. Авторитарне керування чи якесь зверхнє ставлення – це не мій метод.

Наразі в команді чигиринської «Самопомочі» – 6 партійців, нині проходять процедуру долучення до політичної сили ще 5. Окрім того, до наших ініціатив долучаються близько 20 активістів, а ще значна кількість прихильників «Об’єднання «Самопоміч» – в районі.

– У команді більшість – жінки, як вдалося привабити їх до політсили?

– Головний мій аргумент: ми всі мами і маємо змінити життя на краще для наших дітей, для наших батьків, перед якими у нас є обов’язок. Якщо ми зараз не навчимося нести зміни, то і наші діти не розумітимуть потребу в них.

– Окрім політичної сфери – ви є громадським активістом, співзасновником ГО «Ми – Чигиринці!». Розкажіть історію створення організації.

– Це було у 2014 році. Я прийшла на щорічний звіт міського голови. Зі своєю нинішньою подругою у той вечір ми сиділи у різних кутках залу. Зустрілися вже після звіту в коридорі, обговорили почуте. Усвідомили, що в місті нічого не відбувається, змін не планується. Тоді й вирішили – треба діяти! Так і зародилася ГО «Ми – Чигиринці!».

Після цього кілька разів збиралися, організували загальні збори, запрошували до команди небайдужих.

– Над чим ви працювали у громадській організації?

– Ми мали кілька невеличких проектів. Один із них – «Чигирин – місто чорнобривців». Висаджували на клумбах чорнобривці, щоб не витрачати бюджетні кошти на придбання дорогих квітів. Початок акції був активним. До реалізації проекту долучилося чимало містян, навіть організації відгукнулися. Місто стало розквітати чорнобривцями. Окрім цього, ми влаштовували акції  по прибиранню парків, приводили до ладу захаращені території біля пам’ятника Т. Шевченку  та біля знаку, що на в’їзді в місто. Кілька років поспіль ми активно діяли.

Ще у нас була ініціатива «Безпечний пішохідний перехід». Перед першим вересня ми самотужки пофарбували поблизу всіх трьох шкіл міста пішохідні переходи. Тоді це викликало фурор і серед містян, і серед представників місцевої влади. Після цього, як би не хотілося місцевій владі, та вона змушена наносити розмітку на пішохідні переходи. (посміхається) Значить все було не даремно.

Визнаю, що нині робити щось для міста стає важче, бо багато містян, змушені шукати кращого життя у великих містах та за кордоном. Складно знайти й ресурси.

– Частина однодумців по громадській діяльності підтримують вас і у політичній діяльності?

– Так, нині серед прихильників та членів команди «Об’єднання «Самопоміч» є і друзі, і колеги, і рідні. Це приємний відбір. Адже спочатку шукаєш серед своїх, серед людей, яким довіряєш.

– Чи не заважає громадська активність у політиці і навпаки?

– Ні! Більше того – без громадської активності ти не прийдеш у політику ніколи. Без громадянського суспільства ти не досягнеш бажаного результату в політичній площині.

Так було і з проектами, про які я розповідала. Це хороші ініціативи. Але вони ефективні, коли приживаються, коли стають регулярними. Тому нині ми у команді ми вчимося: відвідуємо стратегічні сесії, навчаємося на тренінгах, семінарах, обмінюємося досвідом. І зрештою, йдемо на вибори, щоб мати можливість реально впливати на ухвалення важливих рішень корисних для громади. Бо з роками розумієш, що громадський активіст – це людина, яка ніколи не буде почута владою. Принаймні в сьогоднішніх реаліях.

Коли в нас буде міцна підтримка та можливості, ми розробимо відповідні розвиткові програми та у їхніх межах реалізовуватимемо конкретні заходи, щоб місто стало привабливим, гостинним, безпечним і комфортним.

– У Чигиринській районній та міській раді немає представників політичної партії «Об’єднання «Самопомочі». Чи є контакт із іншими політсилами у плані вирішення важливих для громади міста та району питань?

– Ми контактуємо з усіма. Не ворогуємо ні з ким. Якщо йдеться про хорошу ініціативу, то «Самопоміч» обов’язково її підтримує. Ми відкриті до співпраці, до діалогу. Та нині більше співпрацюємо з громадськими організаціями.

– У минулому ви були активною у підприємницькій діяльності. Розкажіть.

– Це був далекий 2003-ій рік. Чигирин вже тоді був історичним центром, а розвиток туристичного напрямку фіксувався на рівні роботи заповідника. Мені ж хотілося, щоб усі люди, які приїздять до нас, мали щось на згадку. А майстри, що вміють виробляти цікаві вироби, мали змогу їх реалізувати. Тоді я пішла на курси, написала бізнес-план з виготовлення та реалізації сувенірної продукції.

У групі нас було осіб 15 і , як зараз пам’ятаю, викладач, коли ми захищали свої проекти, сказав: «Оце я прослухав усіх вас, але знаю, що лише один бізнес-план буде успішним» і назвав саме мій. Не знаю, чому він так вирішив. Можливо я була дуже впевнена у тому, що хочу це зробити (посміхається).

Спочатку я сама виготовляла деякі види продукції, ми продавали їх на маленькому столику, десь 30 на 40 сантиметрів площею. Потім я вирішила: треба таки реалізовувати написаний бізнес-план. Знаходили майстрів, замовляла у них продукцію. Перші півтора року над нами посміювалися, містяни не розуміли, кому це буде цікаво. Бо я вважаю, що якщо турист поїхав із Чигирина з сувеніром, це означає, що він повіз не просто дрібничку на згадку, це хороша реклама Чигирину.

Все склалося!

Понині цей бізнес працює. Із маленької ідеї він переріс у цілу крамничку. Потім у нас з’явилися кілька наслідувачів. Здавалося б конкуренти, але ми радіємо з цього, бо вони також створюють робочі місця, впливають на розвиток туризму. Ми маємо дружні та ділові стосунки з сотнями майстрів, і маємо тисячі вдячних клієнтів. Зараз усю роботу по цьому напрямку на себе взяв чоловік.

– Політика і бізнес: що спільного та відмінного?

– Підприємництво – простіше, тут є чіткі правила гри. Ти маєш домовленості, виконуєш їх або ж ні, а відповідно маєш або прибуток, або збитки. Сам вирішуєш і за ці рішення несеш відповідальність. У політиці все навпаки. Тут домовленостей чітких не існує, правил чітких ніхто не дотримується. Працювати набагато складніше.

– Поза громадсько-політичною діяльністю хто така Діна Жук?

– Краще б це про мене розповіли рідні, діти чи друзі. Я ж думаю, що я така вся справна (сміється). І на роботі встигаю, і вдома. Я все одно господиня, мама, не дивлячись на усі ці громадсько-політичні зайнятості.

Маю двох доньок. Одна вже доросла, їй 23. А от меншій – лише 9. Тому я майже щодня у школі, ходжу на відкриті уроки, свята, збори. Росту і вчуся разом з дітьми. А в них є чому повчитися!

За освітою я вчитель. Тому проблеми освіти мені дуже близькі, я їх добре знаю і маю уявлення, як їх вирішувати. Тому шукаю можливості.

Дозвілля намагаюся проводити разом із родиною. Зазвичай відпочиваємо поза межами міста, любимо подорожувати. Моя стихія – вода. Тому обожнюю море. Також відвідуємо цікаві історичні місця нашої України.

Зараз мало часу на подорожі, і похід на Богданову гору, чи виїзд у ліс по гриби – це вже добре, адже годинку-дві ми проводимо разом.

– Мама, дружина і політик: як все встигнути? Поділіться секретами.

– Найпізніше лягти спати, найраніше – прокинутися і все (сміється).

Насправді треба правильно розпланувати день та заручитися підтримкою рідних. Моя опора – це сім’я. Я знаю, що якби не мій чоловік, який витримує такий ритм, не моя донька, яка ставиться із розумінням до моєї зайнятості, то я б не змогла цілеспрямовано втілювати усі ініціативи.

– Яким ви бачите свій Чигирин через 10 років?

– Маленьке, затишне, комфортне, екологічно чисте місто. Працюють невеликі підприємства і фабрики. Багато молоді, яка реалізовує успішні проекти. В місто повернулися люди, які змушені були виїхати на заробітки. Містяни мають власні зелені садиби та кав’ярні. Місто наповнене тисячами гостей, які хочуть повернутися в Чигирин знову.

Я мрійниця, та мрії мають особливість здійснюватися. І я докладатиму до цього максимум зусиль.